Пропозиції ПроОСББ до проєкту закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо управління житловим фондом»
Благодійний фонд “ПроОСББ” засвідчує Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури України свою повагу та надає пропозиції до проєкту закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо управління житловим фондом" (далі – Проєкт), оприлюдненого на офіційному вебсайті Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (https://mtu.gov.ua/news/35823.html).
ПРОПОНУЄМО:
1. Зміни до Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (п. 1 розділу І Проєкту) виключити.
2. Натомість розробити окремий проєкт закону "Про управління житловим фондом", до якого перенести (із урахуванням застережень, висловлених нами нижче) з п. 1 розділу І Проєкту положення щодо реєстру й системи управління багатоквартирними будинками, державної політики в сфері управління житловим фондом, повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, обліку житлового фонду.
3. Відповідні зміни до законів України "Про житлово-комунальні послуги" (із урахуванням застережень, висловлених нами нижче) та "Про ринок електричної енергії" з Проєкту перенести до прикінцевих положень вищезгаданого нового проєкту закону "Про управління житловим фондом".
4. До прикінцевих положень нового проєкту закону "Про управління житловим фондом" включити також зміни до Закону України "Про ринок природного газу", аналогічні вищезгаданим змінам до Закону України "Про ринок електричної енергії", а саме: пункт 23 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" викласти в такій редакції:
"побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність, а також особа, яка в інтересах і за рахунок співвласників багатоквартирного будинку або гуртожитку купує природний газ для потреб функціонування спільного майна багатоквартирного будинку або гуртожитку, для приготування їжі, підігріву води, опалення, що не включає професійну або комерційну діяльність (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель багатоквартирного будинку, інша особа, уповноважена співвласниками багатоквартирного будинку на придбання природного газу для зазначених потреб)".
5. Для гарантування земельних прав співвласників багатоквартирного будинку до прикінцевих положень вищезгаданого нового проєкту закону "Про управління житловим фондом" включити положення згідно з Додатком.
Обґрунтування пропозицій:
Пункт 1 розділу І Проєкту фактично передбачає викладення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" в новій редакції зі зміною його назви на "Про управління житловим фондом" та зміною предмету правового регулювання закону. Вважаємо такий підхід невиправданим і таким, що суперечить вимогам нормопроектної техніки.
Чинний Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" має свій усталений і конкретний предмет правового регулювання. Чинний Закон достатньо повно й адекватно поточним потребам суспільства врегульовує відносини, пов’язані зі здійсненням права власності в багатоквартирному будинку.
Натомість, як випливає з Проєкту, для закону "Про управління житловим фондом" передбачається принципово інший предмет правового регулювання, який лише частково перетинається з предметом правового регулювання чинного Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Через це в Проєкті відбувається змішування поняття управління багатоквартирним будинком як функції його співвласників, похідної від права власності, із поняттям послуги з управління багатоквартирним будинком та поняттям державного управління в житловій сфері. Більше того, чинний Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" поширюється лише на багатоквартирні будинки, а закон "Про управління житловим фондом", як вбачається з Проєкту, поширюватиметься на весь житловий фонд в Україні.
Виходячи зі сказаного, з метою забезпечення правової визначеності, має бути підготовлений проєкт окремого (нового) закону "Про управління житловим фондом", а Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" має бути збережений у чинній редакції.
Оскільки належне утримання багатоквартирних будинків неможливе без остаточного закріплення земельних ділянок за співвласниками багатоквартирних будинків та врегулювання статусу споживача природного газу, пропонуємо прийняти необхідні зміни одночасно з прийняттям закону "Про управління житловим фондом".
МИ ПІДТРИМУЄМО зміни, запропоновані Проєктом до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Також маємо КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ДО ПРОЄКТУ, які просимо врахувати в подальшій роботі над ним:
1. На жаль, Проєкт був підготовлений і винесений на обговорення без попереднього обговорення й погодження з зацікавленими сторонами його концепції. Як наслідок, до Проєкту увійшли положення, які концептуально є неприйнятними як для співвласників багатоквартирних будинків і їхніх об’єднань, так і для управителів та інших зацікавлених сторін.
Тому пропонуємо, перш ніж продовжувати роботу над проєктом закону "Про управління житловим фондом", розробити й представити для широкого громадського обговорення його концепцію.
2. Мають чітко розмежовуватися:
-
поняття управління багатоквартирним будинком як функції його співвласників, похідної та невіддільної від права власності,
-
поняття послуги з управління багатоквартирним будинком,
-
поняття державного управління в житловій сфері.
Кожне з цих понять передбачає відповідну сферу правового регулювання. Поняття управління багатоквартирним будинком як функції його співвласників вже знайшло своє достатнє й адекватне регулювання в законах України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". Ці два закони повинні бути збережені в чинних редакціях. Майбутній закон "Про управління житловим фондом" не повинен втручатися у сферу правового регулювання згаданих двох чинних законів.
3. Право власності співвласників багатоквартирного будинку та його гарантії, передбачені чинним законодавством, повинні лишатися непорушними. Будь-які законодавчі зміни не повинні містити норм, які відкривають шлях до привласнення/відчуження спільного майна багатоквартирного будинку (включаючи його земельну ділянку, допоміжні приміщення тощо).
Жодні юридичні та фізичні особи (у тому числі т. зв. "житлово-будівельні кооперативи") не можуть мати повноважень одноособового власника багатоквартирного будинку (чи "квазівласника" - "балансоутримувача"), якщо хоча би одне приміщення в будинку є окремим самостійним об’єктом права власності.
4. Право співвласників багатоквартирного будинку самостійно управляти своїм будинком та самостійно визначати суб’єктів, яким делегуються ті чи інші повноваження в рамках такого управління, має бути збереженим, гарантованим і безумовним, оскільки воно є квінтесенцією права власності на житло і спільне майно багатоквартирного будинку.
Тому мають бути збережені чинні положення законодавства щодо укладання договору з управителем багатоквартирним будинком, в тому числі щодо однорічного строку, на який такий договір укладається, та права співвласників достроково розірвати такий договір за власним рішенням у передбачених законом випадках. Роль управителя зводиться до поточного управління, жодних "інвестицій" у чуже майно, ні короткострокових, ні довгострокових, управителі не здійснюють і не будуть здійснювати, тож жодної об’єктивної потреби в збільшення строку договору управління до 5 років, як пропонує Проєкт, немає.
5. Виходячи з вищесказаного, мають бути збережені чинні три форми управління багатоквартирним будинком: співвласники безпосередньо, створене самими співвласниками ОСББ або асоціація ОСББ, призначений співвласниками або органом місцевого самоврядування управитель.
Жодні юридичні та фізичні особи (у тому числі т. зв. "житлово-будівельні кооперативи") не можуть управляти багатоквартирним будинком без згоди його співвласників (виняток — призначення управителя органом місцевого самоврядування у визначених законом випадках).
6. Організаційно-правова форма об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) має бути збережена в тому вигляді й правовому статусі, в якому вона визначена чинним законодавством. Інші за змістом організаційно-правові форми юридичних осіб не повинні називатися об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку.
На співвласників не можуть поширюватися вимоги статутів будь-яких юридичних осіб, яких вони не створювали за своїм спільним рішенням (у тому числі т. зв. "житлово-будівельних кооперативів").
7. Ми категорично заперечуємо проти створення неповносправних ("з обмеженою правоздатністю") об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, яку би назву такі юридичні особи не мали.
Чинне законодавство передбачає для співвласників повний спектр можливостей щодо організації управління багатоквартирним будинком, включаючи безпосереднє управління, створення юридичної особи - ОСББ, делегування повноважень управителю.
Вже зараз, за чинним Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласники можуть і управляти будинком, і приймати спільні рішення, і набувати спільних прав і обов’язків без створення юридичної особи, на зборах співвласників.
Вже зараз, за чинним Законом України "Про житлово-комунальні послуги", управителі мають можливість відкривати окремі банківські рахунки для управління окремими будинками, кошти на яких вважаються власністю співвласників.
За суттю, запропоновані Проєктом юридичні особи "з обмеженою правоздатністю" нічим не відрізняються від чинних форм управління будинком без створення юридичної особи співвласниками, але за формою створення таких "неповносправних" юридичних осіб поза волею і без реального впливу співвласників створює широкі можливості для зловживань і розкрадання спільного майна.
8. Найкращим суб’єктом, який здатен контролювати якість утримання багатоквартирного будинку, є його співвласники. А найдієвішим засобом реагування — зміна співвласниками управителя або форми управління. Тому ми категорично проти розширення переліку й повноважень органів нагляду й контролю в житловій сфері.
Вважаємо, що найкращою запорукою якісного надання послуг з управління є конкуренція між управителями. Тому вважаємо недоречним запровадження "саморегулівних організацій", запропонованих Проєктом, як таких, які, подібно до середньовічних цехів, лише штучно обмежать вихід на ринок управління нових суб’єктів.
Підсумовуючи сказане, хочемо наголосити, що співвласники багатоквартирних будинків в Україні протягом багатьох років довели свою організаційну та фінансову спроможність управляти своєю приватною власністю — багатоквартирними будинками. Перешкоди, які перед ними поставали й постають, найчастіше є наслідком мінливих "правил гри" та непослідовної державної політики. Тому вкотре просимо під час підготовки проєктів законодавчих актів утриматися від внесення змін до законів України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", особливо в частині фундаментальних засад права власності на багатоквартирні будинки, управління ними, створення та діяльності ОСББ.
З повагою, голова БФ “ПроОСББ” Погорєлова В.В.
ДОДАТОК
Положення щодо гарантування земельних прав співвласників багатоквартирного будинку, які пропонується внести до нового проєкту закону "Про управління житловим фондом"
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 3-4, ст.27):
1) статтю 42 викласти в такій редакції:
«Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних будинків
1. Земельна ділянка багатоквартирного будинку — земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія.
2. Земельна ділянка багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.
3. Порядок використання земельної ділянки багатоквартирного будинку визначається його співвласниками.
4. Межі земельної ділянки багатоквартирного будинку визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
До визначення меж земельної ділянки багатоквартирного будинку на підставі відповідної землевпорядної документації межею земельної ділянки багатоквартирного будинку є периметр його зовнішніх стін та інших зовнішніх огороджувальних конструкцій, визначений за зовнішньою поверхнею (найбільш виступаючим елементом) таких стін і огороджувальних конструкцій.
Межі земельної ділянки багатоквартирного будинку, визначені на підставі землевпорядної документації, не повинні перетинати меж, визначених абзацом другим цієї частини.
5. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку право власності на земельну ділянку багатоквартирного будинку зберігається за його співвласниками.»;
2) частину дев’яту статті 79-1 доповнити абзацом другим такого змісту:
«Земельна ділянка багатоквартирного будинку є об'єктом цивільних прав з моменту завершення будівництва такого будинку, якщо законом не встановлено більш ранній строк.»;
3) доповнити статтею 89-2 такого змісту:
«Стаття 89-2. Спільна сумісна власність на земельну ділянку багатоквартирного будинку
1. Земельна ділянка багатоквартирного будинку належить співвласникам багатоквартирному будинку на праві спільної сумісної власності.
2. Земельна ділянка багатоквартирного будинку не може бути поділена між співвласниками, відчужена, передана в заставу (іпотеку), щодо неї (її частини) не може встановлюватися суперфіцій. Співвласники не мають права на виділення з земельної ділянки багатоквартирного будинку окремої частки.
3. Кредитори співвласника (співвласників) земельної ділянки багатоквартирного будинку не мають права вимагати виділення з неї окремої частки для звернення стягнення на неї.
4. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою багатоквартирного будинку здійснюється її співвласниками відповідно до закону.
5. З дня виникнення права спільної сумісної власності на земельну ділянку багатоквартирного будинку в його співвласників до них переходять усі права та обов’язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також за земельними сервітутами, встановленими договором, законом, заповітом або рішенням суду.
6. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку частина (частини) земельної ділянки багатоквартирного будинку може передаватися в оренду, щодо неї можуть встановлюватися земельні сервітути.»;
4) доповнити статтею 120-2 такого змісту:
«Стаття 120-2. Перехід права власності на земельну ділянку багатоквартирного будинку
1. Земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, і яка є сформованою на момент завершення будівництва такого багатоквартирного будинку, незалежно від її попереднього цільового призначення є земельною ділянкою багатоквартирного будинку та спільною сумісною власністю співвласників такого багатоквартирного будинку з моменту завершення його будівництва.
З цього моменту припиняється право власності попереднього власника на відповідну земельну ділянку, а також припиняється договір оренди, суперфіцію щодо цієї земельної ділянки, укладений між попереднім власником земельної ділянки та замовником будівництва багатоквартирного будинку (іншою особою, яка одержала земельну ділянку в оренду, суперфіцій для будівництва багатоквартирного будинку).
2. У разі, якщо на сформованій земельній ділянці ведеться будівництво більше ніж одного багатоквартирного будинку, власник такої земельної ділянки зобов’язаний до завершення будівництва першого з багатоквартирних будинків здійснити її поділ на земельні ділянки відповідних багатоквартирних будинків. Порядок визначення меж і конфігурації відповідних земельних ділянок під час такого поділу визначає Кабінет Міністрів України.
3. Забороняється прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом багатоквартирного будинку, для якого не сформована власна земельна ділянка багатоквартирного будинку.»;
5) статтю 125 доповнити частиною другою такого змісту:
«Право спільної сумісної власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку на земельну ділянку багатоквартирного будинку виникає з моменту завершення будівництва такого будинку, якщо законом не встановлено більш ранній строк, та не потребує державної реєстрації.».
2. У частині другій статті 382 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356) слова «права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав» замінити словами «земельна ділянка багатоквартирного будинку».
3. В Законі України «Про державний земельний кадастр» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 8, ст.61):
1) частину другу статті 15 після слів «Відомості про земельну ділянку» доповнити словами й знаками «, крім відомостей про земельну ділянку багатоквартирного будинку,»;
2) абзац третій частини десятої статті 24 після слів «реєстрації земельної ділянки» доповнити словами й знаками «, крім відомостей про земельну ділянку багатоквартирного будинку,»;
3) пункт «і» частини першої статті 25 після слів «інформація про власників (користувачів) земельної ділянки» доповнити словами й знаками «, крім відомостей про земельну ділянку багатоквартирного будинку,».
4. У пункті «6» статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 29, ст.262) слова «права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія» замінити словами «земельна ділянка багатоквартирного будинку».
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. З дати набрання чинності цим Законом сформована земельна ділянка державної, комунальної власності, на якій розташований завершений будівництвом багатоквартирний будинок (окрім самочинного будівництва), належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, незалежно від попереднього цільового призначення такої земельної ділянки є земельною ділянкою багатоквартирного будинку та спільною сумісною власністю співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
Одночасно з виникненням права спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку на таку земельну ділянку припиняється право державної, комунальної власності на неї, право постійного користування нею, а також припиняються чинні договори оренди, суперфіцію щодо цієї земельної ділянки, укладені між попереднім власником земельної ділянки та замовником будівництва багатоквартирного будинку (іншою особою, яка одержала земельну ділянку в оренду, суперфіцій для будівництва багатоквартирного будинку).
Відповідний орган державної влади, місцевого самоврядування зобов’язаний протягом трьох місяців з дати набрання чинності цим законом забезпечити державну реєстрацію припинення права державної, комунальної власності на таку ділянку, права постійного користування нею.
У разі невиконання органом державної влади, місцевого самоврядування обов’язку, передбаченого абзацом третім цього пункту, будь-хто зі співвласників багатоквартирного будинку має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності співвласників багатоквартирного будинку на відповідну земельну ділянку. Рішення суду про визнання права власності співвласників багатоквартирного будинку на земельну ділянку багатоквартирного будинку є підставою для державної реєстрації припинення права державної, комунальної власності на неї, права постійного користування нею.
3. З дати набрання чинності цим Законом земельна ділянка, яка належить об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку, незалежно від її попереднього цільового призначення є земельною ділянкою багатоквартирного будинку та спільною сумісною власністю співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
Одночасно з виникненням права спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку на таку земельну ділянку припиняється право власності на неї об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку зобов’язане протягом трьох місяців з дати набрання чинності цим законом забезпечити державну реєстрацію припинення свого права власності на таку ділянку.
У разі невиконання об’єднанням обов’язку, передбаченого абзацом третім цього пункту, будь-хто зі співвласників багатоквартирного будинку має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності співвласників багатоквартирного будинку на відповідну земельну ділянку. Рішення суду про визнання права власності співвласників багатоквартирного будинку на земельну ділянку багатоквартирного будинку є підставою для державної реєстрації припинення права власності на неї об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
4. Якщо у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 цих Прикінцевих положень, на дату набрання чинності цим Законом на земельній ділянці розташовано більше одного багатоквартирного будинку, така земельна ділянка є спільною сумісною власністю співвласників таких багатоквартирних будинків.
Співвласники будь-якого з таких багатоквартирних будинків можуть вимагати поділу спільної земельної ділянки з метою виділення земельної ділянки свого багатоквартирного будинку. Порядок визначення меж і конфігурації відповідних земельних ділянок під час такого поділу визначає Кабінет Міністрів України.
У разі недосягнення згоди між співвласниками багатоквартирних будинків щодо такого поділу спір вирішується в судовому порядку.
5. Установити, що з дати набрання чинності цим Законом відчуження, передача в оренду, заставу (іпотеку), встановлення емфітевзису та суперфіцію, поділ (окрім поділу з метою виділення земельної ділянки завершеного будівництвом багатоквартирного будинку), зміна цільового призначення земельної ділянки приватної власності, на якій розташований завершений будівництвом багатоквартирний будинок (окрім самочинного будівництва), належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, допускаються лише зі згоди співвласників такого багатоквартирного будинку.
У разі, якщо на дату набрання чинності цим Законом на земельній ділянці приватної власності (крім об’єднання співвласників багатоквартирного будинку) розташовано більше ніж один багатоквартирний будинок, власник такої земельної ділянки зобов’язаний протягом одного року з дати набрання чинності цим Законом здійснити її поділ на земельні ділянки відповідних багатоквартирних будинків. Порядок визначення меж і конфігурації відповідних земельних ділянок під час такого поділу визначає Кабінет Міністрів України.
Власник земельної ділянки приватної власності, на якій розташований завершений будівництвом багатоквартирний будинок (окрім самочинного будівництва), належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, має право відмовитися від свого права власності на таку ділянку на користь співвласників відповідного багатоквартирного будинку. В такому разі право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку на таку земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації припинення права власності на неї попереднього власника.
6. Співвласникам багатоквартирного будинку, який на дату набрання чинності цим законом був розташований на землях державної або комунальної власності без сформованої земельної ділянки, належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка в межах, визначених абзацом другим частини четвертої статті 42 Земельного кодексу України.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування протягом одного року з дати набрання чинності цим законом зобов’язані забезпечити формування та державну реєстрацію земельних ділянок багатоквартирних будинків, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад мінімальні межі, визначені абзацом другим частини четвертої статті 42 Земельного кодексу України, з урахуванням потреб обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, і нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Порядок визначення меж і конфігурації таких земельних ділянок багатоквартирних будинків під час їх формування визначає Кабінет Міністрів України.
У разі невиконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування обов’язку, визначеного абзацом першим цього пункту, співвласники багатоквартирного будинку мають право самостійно замовити виготовлення відповідної землевпорядної документації (проекту землеустрою) для формування земельної ділянки їхнього багатоквартирного будинку та звернутися до суду з позовом про визнання їхнього права спільної сумісної власності на відповідну земельну ділянку в межах, визначених такою документацією. Дозвіл (згода) органу державної влади, органу місцевого самоврядування на виготовлення такої землевпорядної документації (проекту землеустрою) не вимагається.
7. Положення пунктів 2 - 6 цих Прикінцевих положень поширюються також на співвласників та земельні ділянки багатоквартирних будинків, знищених або пошкоджених унаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.
У разі знищення зовнішніх стін та інших зовнішніх огороджувальних конструкцій багатоквартирного будинку для цілей встановлення меж земельної ділянки відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 42 Земельного кодексу України їх розташування встановлюється за збереженими частинами зовнішніх стін та інших зовнішніх огороджувальних конструкцій, а також за технічною документацією на багатоквартирний будинок.
8. Формування земельної ділянки багатоквартирного будинку, перехід до співвласників багатоквартирного будинку права спільної сумісної власності на таку ділянку не змінює права власності на об’єкти та споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
9. Встановлені пунктами 2 - 6 цих Прикінцевих положень строки, які обчислюються від дати набрання чинності цим Законом, для територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією обчислюються з дати завершення бойових дій (дати припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією таких територій.
10. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити розроблення і прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, а також приведення своїх нормативно-правових актів і нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.