10 лютого 2026 року Верховна Рада прийняла у першому читанні урядовий законопроєкт №14067 "Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки розвитку ефективного та сталого централізованого теплопостачання". Документ подається як виконання зобов'язань України перед Європейським Союзом у межах Ukraine Facility Plan.

Однак детальний аналіз тексту законопроєкту свідчить про те, що заявлена мета суттєво розходиться зі змістом. Замість створення прозорого ринку та умов для розвитку енергоефективності, документ пропонує механізми, що цементують монополію теплопостачальних підприємств та порушують права (спів)власників будівель, а також містять корупційні ризики.

Невідповідність (викривлення умов) Ukraine Facility: де обіцяна генерація?

Розробники посилаються на план Ukraine Facility (Реформа 6, Розділ 15 "Енергетика", Крок 10.14), який передбачає:

Набрав чинності Закон України... який спрямовано на:

- встановлення чітких правил підключення/відключення до мереж, зон пріоритетного розвитку систем централізованого теплопостачання;

- удосконалення процедур встановлення індивідуальних теплових пунктів у багатоквартирних будинках для забезпечення належного дистанційного контролю та управління попитом.

Європейський підхід базується на двох стовпах: енергоефективність споживання та диверсифікація виробництва. Ключовим завданням законопроєкту мало б стати спрощення процедур приєднання незалежних виробників тепла. В умовах війни та енергетичної кризи децентралізація генерації - встановлення когенераційних установок, використання скидного тепла промисловості, підключення альтернативних джерел - є питанням національної безпеки.

Проте в законопроєкті №14067 ці питання представлені однобоко. Хоча документ формально згадує "зони пріоритетного розвитку централізованого теплопостачання", на практиці це не створює прозорих правил доступу до мереж для нових виробників, а навпаки - дає органам місцевого самоврядування право визначати території, де централізоване теплопостачання стає "єдиним або основним способом теплозабезпечення". Фактично це легалізує монополію існуючих теплопостачальних підприємств на цілих територіях та одночасно дає їм можливість "додаткового прибутку" за рахунок самостійного, безконтрольного вибору проектних та монтажних організацій для встановлення ІТП у багатоповерхових житлових будинках. У законопроекті закладено конфлікт інтересів: продавець товару (теплової енергії) самостійно і безконтрольно виготовляє технічну документацію та монтує обладнання для покупця у його приватній власності без його згоди, але з вимогою оплати цих робіт.

У законопроекті закладено конфлікт інтересів: продавець товару (теплової енергії) самостійно і безконтрольно виготовляє технічну документацію та монтує обладнання для покупця у його приватній власності без його згоди, але з вимогою оплати цих робіт.

Замість спрощення процедур приєднання незалежних виробників тепла, майже весь фокус законопроєкту зміщено на кінцевих споживачів - мешканців багатоквартирних будинків та примусове встановлення індивідуальних теплових пунктів (ІТП).

Механізм примусу замість створення умов

Ukraine Facility вимагає від України удосконалення процедур та створення умов. Натомість законопроєкт пропонує адміністративний примус.

Процедура, яку пропонує уряд, виглядає так:

• Рішення за комісією. Технічну можливість та економічну доцільність встановлення ІТП визначає не власник будівлі, а спеціальна комісія при органах місцевого самоврядування (часто афілійованих з місцевими теплопостачальними підприємствами).
• Ілюзорне право вибору. Законопроєкт формально дає співвласникам право встановити ІТП самостійно. Але на прийняття рішення та початок робіт відводиться всього два місяці з моменту отримання повідомлення.
• Монополізація процесу. Очевидно, що в умовах воєнного часу за два місяці провести загальні збори, знайти фінансування, замовити проєкт та обрати підрядника для більшості будинків неможливо. Як наслідок, право встановлення переходить до теплотранспортуючої організації.

Фінансові ризики та дискримінація

Якщо ІТП встановлює теплопостачальне підприємство, витрати включаються до його інвестиційної програми і, відповідно, у тариф на транспортування теплової енергії. Це створює низку несправедливостей:

• "Подвійний тариф" для відповідальних. Будинки, які вже провели модернізацію за власні кошти (через "теплі кредити" чи Фонд енергоефективності), будуть змушені через тариф оплачувати встановлення ІТП у сусідніх будинках, які цього не зробили. Крім того відсутня мотивація для власників (наприклад: в розрізі тарифів для різних типів (модернізованих/немодернізованих будинків).
• Ігнорування досвіду. Україна вже має досвід встановлення ІТП тепловими організаціями - обладнання ІТП не працює, бо в основі закладено конфлікт: в комфорті та економії зацікавлений споживач, а продавець зацікавлений якнайбільше продати товару.

Підміна понять: "встановлення" проти "модернізації"

Законопроєкт оперує терміном "встановлення" ІТП. Проте технічно кожен будинок, що отримує теплоносій, вже має тепловий пункт (рамку управління, елеваторний вузол тощо) - інакше приєднання було б неможливим.

Справжньою метою має бути не "встановлення" (бо вузол вже є), а комплексна модернізація. Відповідно до європейських практик, це означає перехід на незалежну схему приєднання (через теплообмінники), що розділяє внутрішньобудинковий контур та зовнішні мережі, та автоматичне погодне регулювання.

У законопроєкті відсутні чіткі технічні критерії такої модернізації. Це створює ризик, що монополіст проводитиме заміну обладнання формально, за завищеними кошторисами, без реального досягнення показників енергоефективності, але з гарантованим відшкодуванням через тариф.

Загроза праву власності

Головне науково-експертне управління ВРУ у своєму висновку звертає увагу на юридичні вади документа. Зокрема, законопроєкт пропонує надати теплопостачальним організаціям право на безоплатний земельний сервітут для встановлення ІТП. Це суперечить Земельному кодексу та порушує права власників земельних ділянок та прибудинкових територій.

Крім того, втручання Кабміну у регулювання порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем, які є спільною власністю мешканців, є перевищенням повноважень та суперечить цивільному законодавству.

Позиція спільноти

Ми вважаємо, що законопроєкт №14067 у поточній редакції не відповідає інтересам споживачів та заявленим євроінтеграційним цілям.

Для реального виконання Ukraine Facility необхідно:

• Сфокусуватись на генерації. Законопроєкт має врегулювати прозоре та спрощене приєднання до мереж когенераційних установок та незалежних джерел тепла - саме про це йдеться в Ukraine Facility Plan, коли мова йде про "чіткі правила підключення/відключення до мереж". Замість цього документ фактично створює "зони монополії", де альтернативи централізованому теплопостачанню унеможливлюються адміністративно.
• Використовувати стимули замість примусу. Держава повинна запроваджувати фінансові інструменти (гранти, пільгові кредити), які надаються безпосередньо співвласникам будинків, а не монополістам. Власники повинні мати реальний час та ресурси для самостійного вибору підрядника.
• Запровадити чіткі вимоги та критерії. Законодавство має вимагати саме модернізації за чіткими критеріями (незалежна схема підключення, автоматика), а не абстрактного "встановлення".

Модернізація житлового фонду є необхідною, але вона не повинна відбуватися шляхом порушення прав власності та створення корупційних годівниць для монополістів.