Наш проект “Житло для життя” реалізується вже понад два місяці. За цей час сформовано чудову команду однодумців в 9 областях України та 18-и громадах,  підписано меморандуми про співпрацю з органами місцевого самоврядування, місцеві координатори входять до кількох робочих груп при ОМС, надано понад 1000 консультацій, підготовлено перші аналітичні й моніторингові звіти. І можна на хвилю зупинитися і роззирнутися. Зробити перші висновки щодо викликів, які наша команда бачить в існуючому підході до відбудови житла. За браком часу я зупинюся лише на основному.

Перший і головний виклик, на який звертають увагу наші спеціалісти і місцеві координатори - це незрозуміла вимога щодо державної реєстрації припинення права власності на знищене житло як умови одержання компенсації на його відновлення. Вона незрозуміла людям юридично і психологічно. По-перше, взагалі незрозумілий зв'язок цієї сугубо адміністративної процедури з наданням компенсації. По-друге, це породжує практичні проблеми й побоювання. Бо незрозуміло, на якому етапі треба реєструвати припинення права власності, і за що ж тоді просити компенсацію, якщо житла вже де-юре немає. Це особливо складне питання для власників квартир. Адже у випадку багатоквартирного будинку теоретичне право власності на земельну ділянку під ним є похідним від права власності на квартиру. Немає права власності на квартиру - немає права спільної власності на ділянку, де можна було би спільно відбудувати свій дім. А нема права власності на ділянку у співвласників - то є спокуса у забудовників якнайшвидше знести будинок як “аварійний”, лишивши людей чекати у моря компенсацій.

Звідси переходимо до другого виклику - земельна ділянка багатоквартирного будинку. Сьогодні законодавство задекларувало її як спільну власність власників квартир, але не визначило процедуру передачі. Цієї процедури країна чекає з 2015 року, і досі нема, бо нема політичної волі. А тепер, коли будинок знищено, співвласники мали би мати хоча би ділянку, щоб на ній відбудуватися. Натомість недоврегульованість питання призводить до зловживань, коли міська влада в інтересах забудовників навіть вцілілі будинки штучно визнає аварійними і зносить, заради земельної ділянки.

І третій виклик, який насправді слід би назвати "нульовим", базовим, це - надмірні обмеження на використання компенсації, у тому числі заборона на продаж придбаного за компенсацію житла. Ми цей виклик вважаємо базовим, бо базово питання стоїть про суть компенсацій. Чи це - компенсація (людина відступає державі права вимоги до російської федерації), і тоді жодні обмеження не повинні застосовуватися. Чи це - просто державна допомога, і тоді дійсно держава може диктувати умови щодо використання. Але наразі в законодавстві свідомо чи несвідомо змішані елементи першого й другого.

Що з цим робити і що ми пропонуємо?

1)  Зняти прив'язку компенсації за зруйноване житло до державної реєстрації припинення права власності на нього.

2) Запровадити нарешті процедуру реєстрації землі за співвласниками багатоквартирного будинку. Для початку, як швидке рішення, просто в силу закону визнати, що ділянка під “плямою забудови” є спільною власністю співвласників. Нюанси щодо того, що за межами “плями забудови”, вирішити в другу чергу. ОСББ вже давно дали своє бачення щодо цього.

3) Зняти обмеження на використання компенсації. Взагалі визначитися, де компенсація, а де - допомога, чітко їх розділити і переписати правила відповідно. Якщо держава в межах фінансових можливостей надає допомогу, тоді вона диктує умови використання, але ж не вимагає відступлення права вимоги до агресора. І суспільство буде саме організовуватися і об’єднуватися для подання позовів, розшуку майна російської федерації та звернення на нього стягнення. Як це вже робить бізнес. Або ж держава надає саме компенсації в обмін на права вимоги до російської федерації. Тоді держава не повинна диктувати, як людині використати свою компенсацію.

Це потребує підготовки пакету взаємопов'язаних змін до законів і підзаконних актів. Чим ми зараз і займаємося - готуємо докладніший аналіз, обґрунтування і пропозиції.